Луганщина – це terra incognita України

Вистава Місто з собою від українського документального театру PostPlay  та режисера Георга Жено.

Автори та виконавці вистави – школярі з трьох прифронтових міст на Донбасі – Попасної, Бахмута та Миколаївки. Це своєрідна сповідь дітей про любов та ненависть до рідних міст. Театральними засобами вони розповідають про свої рідні місця, свій досвід, відчуття та дорослішання, що припало на роки війни.

Міста цих дітей обстрілювали. Мешканці тікали з них або залишались і ховались у підвалах. А школи на очах цих дітей перетворювались на руїни. Слухаєш ці спогади і переживаєш все разом з ними, пригадує своє дитинство.

Чим відрізняється ця молодь від тієї, що ходить вулицями Берліна? Зовнішньо майже нічим, а от внутрішньо…

На мою думку, це була важка, але чудова спроба режисерів достукатись до німецької аудиторії. Зокрема молоді, якої було чимало у залі.

Під час вистави я буквально занотовувала чи не кожну почуту історію. Ось кілька цитат:

“Під час сильних обстрілів батьки вивезли мене до родичів на мирну територію. Коли я повернулась додому, мені було дуже соромно перед іншими. Адже вони ЦЕ пережили, я а – ні”

“Луганщина – це terra incognita України”

“Місто – це, перш за все, люди, які у ньому живуть”

Такий театр має абсолютно терапевтичний ефект. Для усіх – і для виконавця, і для глядача.

(Анастасія Магазова в своєму телеграм-каналі «Берлін на дроті» про гастролі вистави «Мiсто з собою» в «Literarisches Colloquium» в Берліні 9 грудня 2019 року.)