Бахмут

«Бахмут у меня ассоциируется с розами, потому что они везде манят своим ароматом. Если я уеду отсюда, я буду очень скучать по своему родному дому и за этим запахом роз».

(Настя Галас, учениця 9 класу школи №10 м. Бахмут)

Соня Черевик (9 клас)

Хотелось бы продвинуть Аллею Роз, для того чтобы в город приезжали туристы и наслаждались увиденным. На аллее высажено около 5000 видов роз. Это довольно романтическое место. Весной розы выпускают свои бутоны, а через некоторое время и расцветают. Их ароматы это нечто. Это место идеально подходит для влюбленных пар. Своей второй половинке можно приготовить, так скажем, романтический вечер, когда солнце уже зайдет и включат фонари – можно купить бутылочку вина и два бокала с какими нибудь вкусными конфетами. Ну или же если нет возможности это 

купить, думаю и просто посидеть вокруг роз и их ароматов будет приятно.

Олена Филипченко (11 клас)

В Бахмуте я занимаюсь своим любимым делом: игрой в волейбол. И каждый раз, когда мы защищаем наш город на областных и всеукраинских соревнованиях, меня охватывает большая гордость.

Любов Кедя (11 клас)

Многие жалуются на то, что Бахмут город, где негде гулять, где много опасных мест. Но они не задумываются, кто в этом виноват. Неважно большой твой город или маленький, важно лишь то, какие в нем живут люди.

Анастасія Косодій: Timetraveller’s Guide to Бахмут

Я вперше приїхала в місто Бахмут в березні 2017 року. Було холодно і падав сніг. Це було третє місто з шести які ми мали відвідати в рамках проєкту «Театральна лабораторія: За межами страху». Ми приїхали вдень, зайшли в місцеве ГО – Простір Ідей «Майстерня», і вийшли звідти лише ввечері, відігравши виставу. Красиве місто, сказав хтось. Чєховскій уєздний город.

Наступного разу (насправді після-наступного) я приїхала в Бахмут влітку. Разом з британським режисером Джеком Кловером ми почали працювати над виставою «Потяг Історії» – історії про декомунізацію (до 2016 року Бахмут був Артемівськ, і назви більшості вулиць також мали інші назви – Леніна замість Миру, якось так). Доробляла виставу я вже сама, ми повезли її в Театр ім. Леся Курбаса у Львові. Нас спитали, чи ми комуністи.

Потім я почала писати п’єсу “Timetraveller’s Guide to Donbass” для Maxim Gorki Theater – головного політичного театру Берліну. Я звісно хотіла писати текст про війну, звісно він не виходив – німецькі колеги не надто розуміли, чим Донецьк відрізняється від Криму, а отже пояснювати треба було все, з нуля. Кінець-кінцем вийшов текст про Пілігрима 1 і Пілігрима 2, мандрівницю у часі і винахідника машини часу, вимушених переселенців з Луганську. Вони сідають у машину в 2031 році і подорожуть назад у часі та просторі – містами Донбасу, стрибаючи у часі аж до 2013 року, щоб знайти причину війну. 

В Бахмут вони приїздять у 2016му, і у ламаному верлібро-подібному монолозі героїня описує те, що бачить: фалічну стелу, красиву архітектуру, троянди, розплавлені на сонці. 

Раніше Донецьк був містом троянд, тепер Бахмут – місто троянд.